Міжнародний день річок

«Вічно текуча вода і в скелі прорубає шлях»
— Сілован Рамішвілі

14 березня — Міжнародний день річок, який за своєю суттю є днем боротьби проти гребель, тобто за «живу» воду. Виникнення цього свята пов’язане з антиплотинним світовим рухом, який зародився в 1998 році. Тоді 14 березня в 20 країнах світу пройшло понад півсотні акцій, спрямованих на збереження річок і водойм планети. Цей рух об’єднав понад 10 000 жителів Бразилії, Індії, США, Австралії, Японії та інших країн.

Одне з гасел Міжнародного дня річок говорить про необхідність підтримувати чистоту водойм, організовувати розчищення річок. В наші дні регулярні заходи, які проводять представники антиплотинного руху, збирають щоразу близько 100 000 людей по всьому світу.

Міжнародний день річок звертає увагу всього людства на те, що створення дамб негативно впливає не тільки на розвиток самих водойм, а й на стан інших природних об’єктів. Порушення природного перебігу річки може стати причиною справжніх катаклізмів, з якими людина буде не в змозі боротися.

На просторах СНД поступово з’являються свої традиції святкування Міжнародного дня річок.

__________________________________________________________________________

Цікаво знати…

Поверхневі води України

Річкова мережа. На території України нараховується більше 72 тис. річок та струмків загальною довжиною понад 248 тис. км . Серед них – 7 великих та 83 середні річки. Основна кількість водотоків відноситься до категорії малих річок (площа водозбору – до 2000 кв. км, довжина – до 100 км). Понад 4 тис. річок мають довжину, що перевищує 10 км, з них близько 3 тис. річок – менше 25 км, 940 річок – від 26 до 100 км і лише 132 мають довжину понад 100 км. Великими річками є Дніпро, Дністер, Дунай, Південний Буг, Прип’ять, Десна, Сіверський Донець.

Річки України несуть свої води до басейнів Чорного і Азовського морів (98 %) і басейну Балтійського моря (2 %). Найбільша кількість річок припадає на басейни Дніпра (27.7 %), Дністра (23.7 %), Дунаю (26.3 %), Південного Бугу (9.3 %).Більшість річкових басейнів (95.9 %) мають площі до 50 кв. км, 3.5 % їх – 50-500 кв. км і лише 0.6 % басейнів з площами понад 500 кв. км.

Річкова мережа розподілена по території України дуже нерівномірно. Середнє значення коефіцієнту щільності річкової мережі території України дорівнює 0.39 км/кв. км. Коефіцієнт щільності річкової мережі тісно корелює з розподілом річок по території. Найбільших значень він досягає в Українських Карпатах, де його значення коливається від 0.94 (басейн р. Пруту) до 2.5 км/кв. км (басейн Білого Черемошу).

Режим річок визначається джерелами живлення. Більшість річок України мають переважно снігове живлення, а також мішане з переважанням снігового. Для частини річок характерне дощове живлення влітку. За річним розподілом стоку для річок рівнинної території України характерне весняне водопілля, стійка літня межень, яка порушується зливовими і дощовими паводками, невеликим підвищенням рівня річок восени і низькою водністю взимку. Гірські річки мають паводковий режим. В Українських Карпатах він простежується на протягом усього року. В Кримських горах – переважно в зимово-весняний період.

Початок весняного водопілля на рівнинних річках відноситься переважно до першої половини березня, інколи – до кінця лютого. Закінчується воно в другій половині квітня, інколи – в першій декаді травня. Водопілля триває 1.5-2.0 місяці. Найбільших значень рівні підйому води набувають у басейні Південного Бугу, Десни та Сіверського Дінця – 5.0 і більше метрів .

Літньо-осіння межень триває з травня по жовтень-листопад. Цей період характеризується паводками після затяжних дощів та злив, тривалість яких коливається від 3-5 днів до 1.5 місяця.

В Українських Карпатах весняне водопілля пов’язане з таненням снігу, яке дуже часто супроводжується сильними дощами, що призводить до значних, а часом і катастрофічних паводків. Початок танення снігу припадає в основному на першу половину березня. Максимальні витрати води на річках басейнів Дністра (праві притоки) і Дунаю припадають не на період весняного водопілля, а на період літньо-осіньої межені. Ця особливість характерна і для річок Криму.

Мінімальний стік характерний для літньо-осінньої межені, а для деяких річок – взимку. Для деяких малих річок цей період характеризується відсутністю стоку – вони пересихають або промерзають.

Важливою характеристикою стоку річок є середній багаторічний стік, який визначається за даними багаторічних спостережень і є досить стійкою величиною . Цей показник приймається за норму річного стоку і використовується у водогосподарському проектуванні та розрахунках водозабезпеченості і використанні водних ресурсів . Річний стік основних річок України наведено нижче.

Річний стік основних річок України (млрд. куб. м)

Твердий стік. Річки України переносять значну кількість завислих і рухомих наносів. Для рівнинних річок частка рухомих наносів в загальному стоку наносів незначна і переважно не перебільшує 10 %. Для гірських річок цей показник може досягати 100 %. Основною характеристикою твердого стоку є його середнє багаторічне значення. Для річок Українського Полісся стік наносів незначний, їх середня річна концентрація не перевищує 50 г/куб. м. У Лісостепу цей показник збільшується до 100-200 г/куб. м і більше. Після літніх злив він може досягати 500-1000 г/куб. м. У Степовій зоні він коливається від 100 до 200 г/куб. м. Велика мутність води характерна для періодичних водотоків після літніх злив.

На гірських річках Українських Карпат та Криму середня концентрація завислих речовин в окремих районах може досягати 1 000 г/куб. м і більше. На південному схилі Кримських гір він коливається від 500 до 1000 г/куб. м , в Карпатах – від 200 до 500 г/куб. м . Найбільші значення досягають 4 500 г/куб. м . На річках Донецького кряжу середня мутність річок дорівнює 200-500 г/куб. м . Більша частина наносів на рівнинних річках переноситься під час весняного водопілля, в горах Криму та Карпат – під час паводків.

Термічний режим поверхневих вод характеризується зміною температури води від дати стійкого переходу через 0.2 градуса Цельсія навесні до дати стійкого переходу 0.2 градуса Цельсія восени (початок льодових явищ).

Для рівнинної території України характерна широтна зональність у зміні середніх, ранніх та пізніх дат стійкого переходу через 0.2 градуса Цельсія навесні. Ця закономірність порушується для річок з відсутнім підземним стоком. На річках півдня та південного заходу середні дати такого переходу припадають на кінець першої декади березня, на північному сході – на кінець березня.

Стійкий перехід температури води через 0.2 градуса Цельсія восени характерний тільки для річок сходу та північного сходу України і припадає на кінець листопада – початок грудня. На північному заході такий перехід відбувається в кінці першої – на початку другої декади грудня і лише в 80 – 85 % років.

У центральній частині України кількість років зі стійким переходом температури води в річках через 0.2 градуса Цельсія восени зменшується до 70-80, на півдні – до 50 %, в межиріччях Дунаю і Дністра, Дніпра і Південного Бугу – до 10 %.

Стійкий льодостав на рівнинних річках України утворюється у другій половині грудня, в Карпатах, у середньому, в першій декаді січня. Льодові явища, залежно від фізико-географічних умов, спостерігаються від 10-25 до 90 і більше днів. На багатьох річках льодостав кількаразово переривається скресанням під час відлиг. Середні дати весняного скресання річок припадають на південному заході на початок березня, а на північному сході – на його другу половину.

Селі. Під час паводків на гірських річках Українських Карпат та Криму утворюються водно-грязе-кам’яні потоки – селі. Швидкість селевих потоків в середньому перевищує 10 м/с і досягає до 30 м/с, щільність потоків – до 2.5 г/куб. см., а об’єми валунів та брил – до 4.7 – 10 куб. м .

За походженням селі України відносяться переважно до дощових та зливових (85 %), інші – до дощових з таненням снігу. В Криму головною причиною утворення селів є зливи. В Карпатах мають розвиток усі типи, але найбільше їх утворюється під час дощів. На другому місці причиною є зливи. Незначна кількість селів утворюється під час сніготанення з дощами.

Лавини – це рух значної маси снігу вниз по схилу. Виникнення лавин пов’язане з великою масою снігу на схилах крутизною 20-45°, наявністю в нижній частині снігової маси крихкого, перекристалізованого снігу. Швидкість руху лавин – від 5-30 м/с при мокрих лавинах та до 20-40 м/с при пилових лавинах. В Україні лавини найбільш поширені в Карпатах .

Особливістю утворення лавин в Українських Карпатах є їх виникнення та схід в лісовій зоні, часом серед густого деревостою, найчастіше серед листяних, особливо букових лісів на схилах крутизною від 30° до 50°. Режим сходження лавин – зимово-весняний. Найбільша їх кількість припадає на березень – 49 % всіх зафіксованих лавин. Максимальні об’єми лавин можуть перевищувати 100 тис. куб. м снігу.

Поверхневі води України досить різноманітні за хімічним складом. В цілому хімічний склад річкових вод рівнинної частини України має чітку гідрохімічну зональність і змінюється з заходу і північного заходу на схід і південний схід. У цьому ж напрямку збільшується і мінералізація води.

В Українському Поліссі стік малих річок характеризується малою мінералізацією (5-200 мг/л) і значним насиченням органічними речовинами. Води річок мають гідрокарбонатно-кальцієвий склад. Такий же склад мають і річки лісостепової зони, але мінералізація вод значно зростає (500-1000 мг/л). У степовій зоні хімічний склад переважно сульфатно-хлоридний. Мінералізація ще збільшується і досягає в літньо-осінню межень 2500 мг/л. Хімічний склад вод Сіверського Дінця змінився з гідрокарбонатно-сульфатних на хлоридно-сульфатний. Ця зміна характерна і для річок Приазов’я, де мінералізація зросла в 4 і більше разів (р. Кальміус – 6700 мг/л, р. Обітічна – 4080 мг/л в літньо-осінню межень). Води гірських річок Українських Карпат і Криму мають середню мінералізацією (100 – 400 мг/л) і гідрокарбонатно-кальцієвий склад.

Хімічний склад сучасних річкових вод, особливо степової зони, суттєво відрізняються від природних за рахунок збільшення концентрації йонів антропогенного походження – натрію, хлору, сульфатів, магнію.

Озера, болота та водосховища є складовими поверхневих вод України. Озера за своїм походженням представлені такими типами: річкові (в заплавах річок); провальні, карстові та просадкові; остаточні (відділені частини заток моря, бухт та гирл річок); карові та завальні (в Українських Карпатах). Територія України характеризується невеликою озерністю – близько 0.7 %. Нараховується 8 073 озера (без урахування дуже малих). Озер з площею дзеркала води більше 1.0 кв. км всього 192, серед них з площею дзеркала води понад 10 кв. км – 43 .

Більшість із них знаходяться в долинах Дніпра, Прип’яті, Десни, Орелі, Самари, Сіверського Дінця, річок Причорномор’я та в Криму.

На Поліссі знаходяться найбільш глибокі озера – Світязь – 58.4 м і Сомине – 56.9 м. Більшість великих озер – це лимани Чорного та Азовського морів. Найбільшими серед них за площею дзеркала є опріснений лиман (озеро) Сасик (210 кв. км) та лиман Молочний (170 кв. км). Найбільшим серед прісних озер заплавного типу є озеро Ялпуг – 149 кв. км.

Порівняно мало озер в Українських Карпатах, це здебільшого карові та завальні малі озера.

У рівнинному Криму поширені солоні озера, солоність води яких становить від 10 до 20 ‰.

Площа боліт на Україні досягає 940 тис. га, що складає 1,6 % всієї території. За умовами водно-мінерального живлення, типом торфового покладу і особливостями рослинного покриву виділяють низинні, верхові та перехідні болота. Найбільше поширення (до 97 % від загальної кількості) мають низинні болота, які розташовані переважно в долинах річок.

Найбільше боліт на Поліссі. У лісостеповій і степовій зонах болота здебільшого розміщені в заплавах річок. За рівнем заболоченості й характером боліт в Україні виділяють п’ять торфоболотних областей: Полісся, Мале Полісся, Лісостеп, Степ, Карпати.

Значна частина боліт осушена й використовується у сільському та лісовому господарстві.

Для перерозподілу річкового стоку і регулювання його залежно від потреб господарства в Україні створено більше 27 тис. водоймищ. З них понад 1000 становлять водосховища, загальний об’єм води яких дорівнює 55 млрд. куб. м.

Більша частина зарегульованого стоку припадає на дніпровський каскад водосховищ (загальний об’єм 43.8 куб. км). Найбільші з них – Кременчуцьке і Каховське. Вони є основними регуляторами стоку Дніпра.

До інших великих водосховищ відносяться також Дністровське на Дністрі, Червонооскільське на Осколі, Печенізьке на Сіверському Дінці, Карачунівське на Інгулі та інші.

Ресурси поверхневих вод України становлять 87.7 куб. км (без урахування Дунаю) за рік, з них 52.4 куб. км складає місцевий стік і 35.3 куб. км – транзитний стік. За цими показниками Україна є одним з найменш водозабезпечених регіонів Європи. Середній показник водозабезпечення власними водними ресурсами в Україні становить біля 1 тис. куб. м за рік на одного жителя. Ресурси поверхневих вод розподілені по території дуже нерівномірно . Найбільш забезпечені ресурсами місцевого стоку  західні області, де на 1 кв. км території припадає від 200 до 600 тис. куб. м, а на одного жителя – від 2 до 7 тис. куб. м. До найменш забезпечених ресурсами поверхневих вод відносяться Херсонська, Донецька, Дніпропетровська і Запорізька області – від 0.1 до 0.3 тис. куб. м води. Близькі до цих показники у АР Крим та Луганській області – 0.4 і 0.5 тис. куб. м відповідно. Основна частина водних ресурсів зосереджена в Дніпрі з його притоками, загальний стік якого складає в середній за водністю рік 53.9 куб. км .

Матеріал, розміщені на цьому сайті, належать  Міністерству екології та природних ресурсів України