90 років від дня народження Олександра Білаша

Posted by admin on 06.03.2021 in Архів новин |

Я народився разом із весною,

Щоб все живе будить від сну…

Олександр Білаш. “Хорал життю” збірка “Ластів’яні ноти”, 1984р.

Видатний український композитор Олександр Білаш народився 6 березня 1931 року у містечку Градизьк, що на Полтавщині. Полтава має всі підстави претендувати на звання душі і серця нашої землі. Які пісні “найукраїнськіші” – полтавські, яка говірка найколоритніша – “польтавська”, хто найкраща дівка на нашій театральній сцені – “Наталка-Полтавка” з п’єси полтавця ж І. Котляревського… Багато зробили для української та світової музики полтавці за народженням та за походженням: М.В. Лисенко (с. Гриньків), брати Майбороди (хутір Пелеховщина), П.І. Чайковський (його прадід, козак Петро Чайка, – родом з м.Кременчука), Олексій Чухрай (с. Нижня Ланна Карлівського району).

Цікаво, що Олександр Білаш починав свою музичну кар’єру як справжній народний музикант: грав, за власними словами, “не по нотах, а по весіллях” – спочатку на саморобній гармошці “на два баси і вісім голосів”, згодом на акордеоні, а потім вже на баяні. Звісно, тоді ще про нотну грамоту мова не йшлася – Олександр грав – і як грав! – виключно “по слуху”, як десятки поколінь народних виконавців-самоуків.

Ази професійної музичної освіти 16-річний О. Білаш отримав у Київській музичній школі для дорослих. Вчителями ж були земляки – брати Майбороди: Платон викладав теорію музики, а Георгій – гармонію.

У творчості Платона Майбороди пісня і пісенність важить не менше, ніж для його видатного учня. Це його, Майбороди, перу належить музична емблема України – “Пісня про рушник” на слова А. Малишка, що в народній пам’яті завжди стоятиме поряд з “Двома кольорами” О. Білаша (слова Д.Павличка). І це не випадково. Рушник, що стелеться, мов життєвий шлях, червоне й чорне “мамине шиття” – всі ці вічні образи, навіки закріплені у національній свідомості, присутні в текстах обох творів. Обидві пісні – ліричні за своїм образним та інтонаційним строєм. Лірична ж пісенність найкраще втілює одвічний сум і тугу української душі, в усьому своєму багатоманітті складаючи сумарний звукообраз України. Саме ця неповторна пісенна аура, особливо сконцентрована на Полтавщині (згадаймо хоча б славетні “Віють вітри” та “Сонце низенько”), з дитинства увійшла в основу слухового досвіду і П. Майбороди, і О. Білаша. Цілком можливо, що саме творча вдача автора славетної “Пісні про рушник” (П. Майбороди) багато в чому визначила майбутній пісенний характер музи О. Білаша.

Проте до моменту власного творчого самовизначення Білашеві довелося пройти довгий і тернистий шлях. Після музичної школи майбутній композитор вступає до Житомирського музичного училища, а згодом і до Київської консерваторії. Син колгоспного бухгалтера обрав для себе долю музиканта. А отже, мусив у неймовірно стислий строк максимально розширити свою музичну та загальну ерудицію. Він ретельно вивчав українську та російську музичну класику, жадібно читав літературу, особливо поезію (від О.Пушкіна і Т.Шевченка до А.Малишка і О.Твардовського). Безцінним було і спілкування з педагогами – цілою когортою визначних українських композиторів: М. Дремлюга (аналіз форм), К. Данькевич (інструментовка), Г. Жуковський (читання партитур), А.Свєчников (поліфонія), М.Вілінський (композиція)… Почавши свої музичні досліди “усним та безписемним” “Вальсом-гавотом на 12 колін”, Олександр закінчує консерваторію симфонічною поемою “Павло Корчагін” (паралельно писалися інші твори для симфонічного оркестру – “Скерцо”, “Весняна сюїта”, балетна сюїта “Буратіно”).

Відомо, що програмна музика є виявом романтичної концепції синтезу мистецтв, і не секрет, що саме демократичні і “зрозумілі” програмні твори були обов’язковими для будь-якого композитора радянських часів. Відкинувши всі прямі та непрямі фактори, що призвели до створення симфонічної поеми за романом М.Островського, можна констатувати: синтез музики і слова, музики і сценічної драми, музики та кіно стане основою творчого методу О.Білаша.

В мелодії нота, як буква у слові.

Мелодія в пісні, як слово в рядку.

А пісня алмазом виблискує в мові,

А мова у музиці – травнем в садку.

Ці авторські поетичні рядки цілком можна вважати творчим кредо О.Білаша. Відомо, як довго і прискіпливо композитор шукав поетів, чиї натхненні вірші викликали б до життя новий пісенний шедевр. Не кожен поет-сучасник удостоївся честі бути “озвученим” самим Білашем. Серед них – А. Малишко, О. Підсуха, Д. Павличко, Л. Забашта, М. Ткач, І. Драч, М. Стельмах, Є. Гуцало, Б. Олійник та безліч інших авторів, як відомих, так і маловідомих, професіоналів та аматорів. Адже, за словами самого композитора: “Для мене в поезії немає авторитетів – я пишу пісні на хороші слова і для мене не має значення, хто їх автор”. Звичайно, пісні та солоспіви писалися і на тексти класиків (Т. Шевченко, Л. Українка, І. Франко, О. Олесь, О. Фет, С. Єсенін та ін.).

Музична творчість О. Білаша – це не тільки пісні та солоспіви, тобто твори “малих форм”. Ще одним жанром, до якого неодноразово звертався композитор, була опера. Великих опер у їх чистому вигляді у композитора лише дві: це “Гайдамаки” за поемою Т. Шевченка (1965, лібрето В. Шевчука) та “Прапороносці” за романом О. Гончара (1985, лібрето Б. Олійника). Інші – опера-балет “Буратіно” (1988) та оперета “Чиста криниця” (1976). За словами дослідників і сучасників, те “старе-нове”, що вніс О. Білаш в оперу, – це природній, невимушений, не вичавлений пресом радянських “постанов” мелодизм, що складав фундамент творчого стилю композитора. За словами Д. Гнатюка, найближчого друга та постійного виконавця творів композитора, “Білаш вніс такий мелодизм в оперу – саме те, за чим зголодніли і співаки, і слухачі” (висловлювання з приводу прем’єри “Прапороносців” у 1985 р.).

Особливий же інтерес становлять два зразки доволі рідкісного жанру моноопери: це “Балада війни” на слова І. Драча (1971) та “Сповідь білого тюльпана” за повістю Ч. Айтматова (1999). Ці твори продовжують лінію української камерної опери, що йде ще від лисенківського “Ноктюрну” (1912), розвивається у творчості К. Стеценка (“Іфігенія в Тавриді”, 1911), Г. Жуковського (“Волзька балада” (1967), В. Губаренка (“Листи кохання”, 1971). Водночас очевидний зв’язок з такими класичними зразками цього жанрового різновиду, як “Чекання” А. Шенберга (1909), “Людський голос” Ф. Пуленка (1959) та ін. Таким чином, “традиціоналіст” О. Білаш опиняється на самому гребні загальноєвропейських оперних новацій.

Ще одним крупним твором О.Білаша є ораторія “Вишневий вітер” на слова І. Драча “На смерть поета”, присвячена Т. Шевченку (1989). Монументальна семичастинна композиція призначена для читця, трьох солістів, хору та великого симфонічного оркестру. До вокально-симфонічних творів композитора також належать кантати “Надвечірні дзвони” (“Голод-33″) на слова В. Бровченка (1993) та “Поклони” на слова І. Франка (1994). Інструментальними творами яскраво концертного спрямування є Вокаліз для мецо-сопрано та симфонічного оркестру (1965) та два фортепіанні концерти (1978, 1983).

У творчому доробку О. Білаша знаходимо також чудові зразки музики для дітей. Це присвячений онучці фортепіанний цикл з дев’яти п’єс “Тетянчин альбом” (2000), а також два пісенних цикли “Алфавітні усмішки” (1993) та “Пшениченька” (1997). До цієї ж сфери можна віднести цілий ряд програмних творів на сюжет улюбленої дитячої казки “Буратіно”: це балетна (1963) та симфонічна (1986) сюїти, а також мюзікл 1995 року.

Мало хто з композиторів ХХ ст. не оминув принад “десятої музи”, і О.Білаш – не виключення. Ним створена музика до цілого ряду кінофільмів: “Катя-Катюша”, “Роман і Франческа”, “Сейм виходить з берегів”, “Сон”, “Бур’ян”, “Легендарний Севастополь”, “Дума про місто”, “Вир”, “Небезпечна гастроль”… Навряд чи хтось зараз може пригадати фільм “Роман і Франческа”. Разом з фільмом щезла і музика. Проте шедевр Білаша – пісня головного героя Романа (“Впали роси на покоси”) – живе і досі.

Олександр Білаш прожив цікаве і бурхливе творче життя. Митець отримав “всесоюзне” (цілий ряд почесний премій та відзнак) і, що найголовніше, всенародне визнання та справжню популярність. А це вже заповітна і часто нездійсненна мрія кожної творчої людини. О. Білаш своїм життям ніби поєднав цілі покоління української творчої еліти – поетів, письменників, літераторів, композиторів, виконавців… Біографії декого з них, наприклад, Д. Павличка та Д. Гнатюка, назавжди історично пов’язані з іменем українського пісняра.

18 років свого життя (з 1976 по 1994) О.Білаш присвятив громадській діяльності на посту голови правління Київської міської організації Спілки композиторів України.

Здається, що навіть після власної смерті (6 травня 2003 року) композитор не полишає важливої справи свого життя – пошуку молодих талантів, на яких він завжди мав особливе інтуїтивне чуття. Адже досі існує започаткований ним фестиваль “Пісенні джерела”, що відбувається щорічно у Градизьку, на малій батьківщині О. Білаша.

 

Copyright © 2010-2021 Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №24 ім.О.Білаша з поглибленим вивченням іноземних мов All rights reserved.

soft-skills.club