Вшанування пам’яті жертв голодомору 1932 -1933 років.

28 листопада День пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років.
У ті страшні роки припинили існування тисячі родів по всій Україні. І ледь не в кожній родині – своя трагічна історія…

Майбутні покоління по-новому і глибше зрозуміють безкровну війну-голод, яка забрала в могилу мільйони і мільйони людей, численні репресії проти «інакомислячих».

В рамках відзначення цієї дати відбулись такі заходи:
– урок –  реквієм за участю учнів 7 – 11 класів;

– демонстрація документального фільму “Голод 33”;

– Хвилина мовчання за померлими від голоду.

Як це було…

Нагадаємо хронологію подій тих страшних років.

Голодомор – масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 1932–1933 років, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української РСР.

За даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору складає 3 мільйони 941 тисячу осіб, втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.

7 серпня 1932 року з’явилася постанова ВЦВК і РНК СРСР, відома під назвою «Закон про п’ять колосків». Розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом, за «пом’якшуючих обставин» – позбавленням волі на строк не менше 10 років.

Рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) від 22 жовтня 1932 року в основних хлібозаготівельних регіонах створені Надзвичайні хлібозаготівельні комісії (НХК). В Україні комісію очолив голова Раднаркому СРСР В’ячеслав Молотов. Вже в листопаді 1932 року комісією Молотова було запроваджено систему спеціальних бригад з видобуття зерна («червоних валок»). Загалом, до таких бригад входило понад 110 тисяч добровольців, набраних з селян, які таким чином намагалися врятуватися від голодної смерті – вони одержували певний відсоток від вилученого зерна і харчів.

18 листопада 1932 року вийшла Постанова ЦК КП(б)У про заходи щодо посилення хлібозаготівель, згідно з якою господарства за невиконання планів хлібозаготівель каралися натуральними штрафами, тобто конфіскацією 15-місячної норми м’яса. Через два дні вийшло рішення Раднаркому УРСР, згідно з яким натуральні штрафи дозволялося застосовувати також щодо колгоспів. Згодом перелік компенсаційних харчів розширено картоплею і салом, наприкінці року – продуктами тривалого зберігання. Під вилучення підпали всі колгоспи УРСР за винятком півтори тисячі. Таким чином, практично по всій Україні каральні органи конфісковували все продовольство.

1 грудня Раднарком УРСР заборонив торгувати картоплею у районах, які не виконують зобов’язань по контрактації і перевірці наявних фондів картоплі у колгоспах. До цього переліку потрапили 12 районів Чернігівської, 4 – Київської і 4 – Харківської областей. 3 грудня у ряді районів заборонено торгувати м’ясом і тваринами. З 6 грудняці райони, а також окремі села, почали заноситися на «чорні дошки». 15 грудня ЦК КП(б)У затвердив список 82 районів, куди припинялася також поставка промислових товарів.

Крім блокади внутрішніх адміністративних одиниць, наприкінці 1932 – на початку1933 року було запроваджено блокаду самої Української РСР. Справа в тому, що українські селяни втікали в сусідні області Російської РФСР, де не було голоду. Так звана «харчова» блокада України була організована силами внутрішніх військ і міліції. Було заборонено виїзд селян з УРСР. Разом з цим, громадянам, які в’їжджали в Україну з Росії було заборонено провозити харчі без дозволу держави.

Після запровадження всіх цих заходів і обмежень, вже на початок 1933 року більшість селян України залишилися без їжі. Навесні 1933 року селян привчали працювати в громадському господарстві шляхом організації харчувальних пунктів на польових станах. Для цього держава виділила частину раніше відібраного зерна. З врожаєм 1933 року тиск на селян значно послабився.

Згідно з даними демографічної статистики можна зробити висновок, що голод1932 року в Україні був причиною смерті 144 тисяч людей, а  включаючи ненароджених – 443 тисячі.

Голодомор великою мірою зруйнував українське село, яке зберігало традиції української родини, що в майбутньому призвело до зменшення кількості населення.

Полум’я скорботи

На підвіконні палахтить
Скорботи полум’я священне –
То свічка пам’яті горить
За всіх безвинно убієнних.

Мій розум навіть не збагне
Страшної люті сталінізму,
Що катував своїх людей,
Це ще жахливіше фашизму!

Моя бабуся, сирота,
Мені колись розповідала,
Як батька з матір’ю вона
В свої шість років поховала:

„Забрали з хати геть усе,
Зернину кожну вигрібали…
І на морозі крижанім
Водою неньку обливали.

Вона зізнатись не могла,
Де порятунок заховала –
Торбинку з житом і вівсом
Для діток в землю закопала.

Щоб доньки вижити змогли
У рік страшний голодомору,
Щоб рід нащадкам зберегли,
Щоб підвелись з колін угору.

І батька Голод переміг …
Зелених зерен дочекався,
Він їсти їх заборонив,
А сам не витримав, зірвався.

Він був щасливий у ту мить,
Коли жував зерно зубами…
Але кишечник так болить –
Він розривається шматками.

Останні ласощі свої
Сльозами рясно поливає,
І на очах своїх дітей
У страшних муках помирає.”

Та залишилося дитя –
Дівча сиріткою назвали,
Мою бабусю все життя
Повсюди кривдили й штурхали.

Немає рідного села,
Немає жодної хатини,
Тепер там зорані поля,
Що кормлять Голоду могили.

Моя бабуся вже пішла
За обрій сонце зустрічати,
Вона інакше не могла
Свою матусю обійняти.

Прошу, у серці запаліть
Скорботи полум’я священне
Та скрізь століття пронесіть
Сльозу безвинно убієнних!

Наталка Тривайло
Дніпродзержинськ