Дифтерія: симптоми і профілактика

Дифтерія — це гостре інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передавання, що характеризується місцевим фібринозним запаленням (переважно слизових оболонок ротоглотки) та явищами загальної інтоксикації з переважним ураженням серцево-судинної та нервової систем, нирок.

Причини дифтерії

Збудником є дифтерійна паличка (коринебактерія), яка виробляє екзотоксин, стійка до дії різних чинників, у зовнішньому середовищі може зберігатися до 15 діб; кип’ятіння та 1%-й розчин сулеми знищують палички через 1 хвилину. Токсин, який виділяє паличка, в зовнішньому середовищі нестійкий, швидко гине під час нагрівання (+60 °С та вище), а також внаслідок дії прямих сонячних променів. Інкубаційний період захворювання — від 3 до 10 днів.

Джерело інфекції — хвора людина чи носій Corynebacterium diphtheriae, які виділяють токсигенні штами збудника.

Бактерієносійство Corynebacterium diphtheriae є окремим типом інфекційного процесу і буває:

• реконвалесцентне (у осіб, що перехворіли на дифтерію);
• у здорових осіб (у яких на момент огляду клінічні симптоми були відсутні).

За тривалістю бактерієносійство Corynebacterium diphtheriae поділяють на:

• короткочасне — збудник виділяється до 2 тижнів;
• середньої тривалості — від 2 тижнів до 1 місяця;
• затяжне — більше 1 місяця;
• хронічне — від 6 місяців до кількох років.

Шляхи передавання інфекції

Дифтерія передається найчастіше повітряно-крапельним шляхом, факторами передавання також можуть бути предмети побуту (посуд, іграшки). Коли дифтерійна бактерія потрапляє у дихальну систему, вона виробляє токсин, який блокує синтез білка в клітинах, у результаті чого виникають тяжкі функціональні та структурні зміни, інколи несумісні з життям. Захворювання проявляється у вигляді ангіни, коли у горлі утворюються плівки, що можуть ускладнювати дихання та ковтання.

Симптоми дифтерії

Інкубаційний період дифтерії становить 2–10 днів.

Клінічна картина захворювання залежить від локалізації патологічного процесу, його поширеності, ступеня токсикозу та/чи обтурації дихальних шляхів, наявності та характеру ускладнень, супутніх захворювань та приєднання вторинних інфекцій.

Захворювання на дифтерію може мати такі прояви:

• біль у горлі;
• підвищена температура, лихоманка;
• набряк слизової оболонки ротоглотки;
• наліт на мигдалинах сірого кольору, осиплість голосу;
• набряк шиї;
• збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів.

Виділяють різні форми захворювання.

Дифтерія носа: серозно-геморагічні, гнійні чи гнійно-геморагічні виділення з носа, незначне поширення фібринозних плівок (в основному перетинка носа); зрідка — загальні симптоми.

Дифтерія глотки: найчастіша форма; неприємний запах з рота, біль у горлі, труднощі під час ковтання, слинотеча, збільшені болючі регіональні лімфатичні вузли, у тяжких випадках — масивний набряк м’яких тканин шиї (bull neck, бичача шия). У пацієнтів з обструкцією дихальних шляхів — участь допоміжних дихальних м’язів, інколи ціаноз. Існує ризик аспірації відірваних фрагментів фібринозних плівок і асфіксії. Фібринозні плівки, спочатку білі, потім сіро-коричневі, з’являються впродовж 2–3 днів, укривають піднебінні мигдалики, задню стінку глотки, м’яке піднебіння; слизова оболонка глотки незначно гіперемована і набрякла.

Дифтерія гортані і трахеї: як правило, внаслідок поширення процесу з глотки; фібринозні плівки і набряк слизової оболонки спричиняють звуження просвіту дихальних шляхів. Симптоми: захриплість, афонія, дзвінкий «гавкаючий» кашель, задишка.

Дифтерія шкіри: раньова інфекція; хронічна виразка, яка не гоїться, вкрита брудно-сірим нальотом або заповнена некротичними масами, зрідка — симптоми системної дії токсину.

Дифтерія може вражати й інші органи: кон’юнктиву, вухо, піхву, пряму кишку.

Ускладнення

Дифтерійний токсин також може потрапити у кров. До дії токсину чутливі майже всі органи, але найбільш вразливими є серце, нирки, наднирники, нервова система. Унаслідок дії токсину порушується синтез білка клітинами, що призводить до гибелі клітини.

Ускладнення від дифтерії можуть включати:

• блокування дихальних шляхів;
• інфекційно-токсичний шок;
• пошкодження серцевого м’яза (міокардит);
• ураження нервової системи;
• нефрозонефрит;
• легеневу інфекцію (дихальну недостатність або пневмонію).

Лікування дифтерії

Усі хворі на дифтерію, незалежно від її клінічної форми і ступеня тяжкості, підлягають невідкладній обов’язковій госпіталізації до інфекційного стаціонару. Головним у лікуванні всіх форм дифтерії (крім бактеріоносійства) є введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС), яка пригнічує дифтерійний токсин у крові.

Профілактика дифтерії

Попередити розвиток небезпечних ускладнень можна завдяки вакцинації дітей, згідно з Календарем профілактичних щеплень, і ревакцинація дорослих кожні 10 років.

Вакцинація, як і перенесене захворювання, вже через 1–1,5 років не гарантує захисту від інфікування та захворювання, але у правильно щеплених недуга матиме набагато легший перебіг, ніж у тих, хто не має щеплень. Тому так важливо вчасно здійснювати як вакцинацію, так і ревакцинацію.

Щоб запобігти розповсюдженню хвороби, потрібні раннє виявлення хворого, його ізоляція та лікування, а також виявлення та санація бактеріоносіїв.

Метою щеплення є створення антитоксичного імунітету проти дифтерії (правця), наявність якого практично ліквідує небезпеку розвитку важких форм дифтерії та допомагає зменшити захворюваність.

Вакцинація відбувається у кабінетах щеплень дільничних поліклінічних закладів (безкоштовно). Також є мережа приватних кабінетів щеплень, де можна вакцинуватися власним коштом.

Вакцинація дітей

Згідно з національним Календарем профілактичних щеплень, для вакцинації дітей проти дифтерії, кашлюку, правця на першому році життя можуть використовуватися вакцини як з ацелюлярним (АаКДП), для ослаблених дітей, так і з цільноклітинним (АКДП) кашлюковим компонентом. Ці вакцини використовуються для щеплення дітей до 6 років 11 місяців 29 днів.

Вакцинація АКДП (АаКДП) вакциною здійснюється у: 2 місяці (перше щеплення), 4 місяці (друге щеплення), 6 місяців (третє щеплення). У 18 місяців проводиться ревакцинація.

Ревакцинацію проти дифтерії та правця у 6 років проводять анатоксином дифтерійно-правцевим (далі — АДП), наступну у 16 років — анатоксином дифтерійно-правцевим зі зменшеним вмістом антигену (далі — АДП-М).

Щеплення дітей до 7 років з порушенням Календаря призначаються лікарем з такого розрахунку, щоб дитина встигла одержати чотириразове щеплення проти кашлюку до 6 років 11 місяців 29 днів. У разі неможливості отримати 4 дози вакцини проти кашлюку дитиною до 6 років 11 місяців 29 днів вводять стільки доз, скільки дитина встигне отримати до виповнення їй зазначеного віку.

Дітям, старшим 7 років, та дорослим, які раніше не були щеплені або не мають даних щодо вакцинації, проводять щеплення АДП-М триразово. Ревакцинація дітей віком 15 –18 років, які отримують щеплення поза цим Календарем, здійснюється з мінімальним інтервалом у 3 роки після останнього щеплення для профілактики дифтерії та правця.

Вакцинація дорослих

Першу планову ревакцинацію дорослих за віком та епідпоказаннями, які раніше були щеплені, проводять АДП-М у віці 26 років з подальшою плановою ревакцинацією АДП-М з мінімальним інтервалом 10 років від попереднього щеплення АДП-М.

Для профілактики дифтерії у разі виникнення осередку інфекції контактні особи залежно від їхнього вакцинального статусу підлягають негайній імунізації:

• нещеплені особи мають одержати первинний вакцинальний комплекс (вакцинація та перша ревакцинація) препаратами згідно з віком;
• особи, які підлягають ревакцинації згідно з Календарем щеплень у цьому році, мають негайно отримати чергову ревакцинацію;
• особи, імунізовані згідно з Календарем, мають отримати додаткову дозу АД (дифтерійного анатоксину) чи анатоксину АД-М залежно від віку, якщо після останнього щеплення проти дифтерії минув щонайменш рік.